українські гуморески Павла Глазового.

НЕВДАЛИЙ ПРИКЛАД
Повернулась жінка з Криму
У свої краї.
На пероні зустрічає
Чоловік її.
Цмокнув раз ліву щічку
І стоїть, як пан.
- Та візьми ж ти, -
каже жінка, -
В мене чемодан.
І чого не обнімаєш,
Став як каланча.
Подивись он, як мужчина
Жінку зустріча:
Обнімає, пригортає,
Мов не бачив вік...
- То не вдалий в тебе приклад, -
Буркнув чоловік.-
Він її не зустрічає,
А випроводжа.
А по-друге, я їх знаю:
Жінка то чужа.

Унікальний чоловік
Лає жінка чоловіка:
- Я варю і шию,
І підлоги натираю,
І каструлі мию ...
Він же вернеться з роботи,
Влізе у піжаму
І куняє на дивані,
Вже пролежав яму!
А свекруха до невістки
Промовляє тихо:
- Не чіпляйся ти до нього,
Буде тобі лихо.
Хвали Бога, що сидить він
В рідному гніздечку,
Не блукає по пивничках,
Не стрибає в гречку
І нічого знать не хоче,
Крім сім'ї своєї.
Таких скоро виставляти
Будуть у музеї.

Омелькова приказка
В молодого Омелечка
Величенька сімеєчка:
Вже три рази підряд
Жінка родить близнят.
Та всі ж такі гарнесенькі,
Усі такі повнесенькі,
Усі кучер'явенькі
Та іще й чорнявенькі.
А в сусіда у Демида
Жінка гарна, повновида,
Як троянда в маї,
А дітей - немає.
І спитав Демид Омелька:
- Що вона за біс?
Тобі дітей повну хату
Лелека наніс,
Чому ж мені він не носить?
В чому ця біда? -
А Омелько посміхнувся
Та й відповіда:
- Я приказку одну знаю,
І ти її знай:
На лелеку, брат, надійся,
А сам не плошай!

Великий чин
Взяли торік у армію
Федька Каракузку.
А недавно він на місяць
Прибув у відпустку.
Все на ньому — як улите.
Чоботи блискучі.
Такі хлопці не бояться
Ні грому, ні тучі.
Прийшла внука провідати
Стара його бабка.
— Мундир, — каже, — в тебе добрий
І хороша шапка.
Тільки я на еполетах
Розуміюсь слабо.
Це який же чин у тебе?
— Я єфрейтор, бабо.
— Молодчина! — головою
Баба похитала. —
Це ж ти маєш офіцерів, Маєш генерала?
— Маю, бабо, — хлопець каже, —
Не бува без цього.
Баба пальцем насварилась
І сказала строго:
— Мундир в тебе, як улитий,
До діла пошитий,
Та я знаю твій характер:
Ти дуже сердитий.
Не зазнайся, хоч і маєш
Великого чина:
Не кричи на генерала,
Бо він теж людина.

Так точно!
Генерал зайшов на кухню:
Як, мовляв, там справи?
Які, мовляв, для солдатів
Готуються страви?
Взяв великий ополоник,
Витертий до блиску,
Черпнув чогось із виварки
У залізну миску
І тьопати заходився
З окрайчиком хліба.
— Звідки в супі, — запитує,
Нечищена риба?
Чом тут хвіст від оселедця
І лушпиння плава?
Це не їжа, а помиї,
Бурда, а не страва!
Кухар злякано поправив
Комірець на шиї
І сказав йому: — Так точно!
Ви їсте помиї...

Романтики
Гарну книжечку нову Читають хлоп'ята.
— Що це значить «романтизм»?
Питаються тата.
— О, знайшли про що питать! —
Блимнув той спідлоба.
— Це коли кістки болять.
Є така хвороба...

Сіла баба біля столу,
Біблію чита.
Раптом двері рип -
в хату
Німець заліта.
- Гутен таг! - гука з порогу. -
Яйка, млеко, шпік! -
Баба Біблію відклала
Й сплюнула у бік.
- Про які ти яйка мелеш?
Де тепер вони? Ти ж поїв курей у мене
Ще під час війни. - В німця очі зразу стали
Вогкими від сліз.
- Я для вас гуманітарний
Підмога привіз... ("Байка про курячі яйка ").

НАШІ ХЛОПЦІ
Іде вуйко Хрещатиком -
Приїжджа людина.
Запитує у зустрічних:
- А котра година?
Перехожі пробiгають,
Позиркують скоса.
Той рукою вiдмахнеться,
Той відверне носа.
А тут раптом двоє негрів
Вийшли з гастроному.
Один глянув на годинник:
- Зараз чверть на сьому.
Вуйко низько поклонився.
- Дякую, шановнi!
Значить, є ще у столиці
Україномовні.

РУСЬКОМОВНИЙ ДЕПУТАТ
Коли в Радi у Вврховнiй
Руськомовний виступа,
Ви прислухайтесь, шановні,
Що він меле й телiпа.
- Без единого Союза
Далеко мы не уйдем.
Жить не сможем без России,
Неизбежно пропадем...
- Виступайте на державній! -
Із гальорки хтось гука.
- Перестаньте придираться! -
Чути з іншого кутка.
А йому ж державна мова -
Непотрібна, зайва рiч.
Йому рiдна та, якою
Разговарівал Іллiч.
Проти вищого начальства
Вiн нiколи не ішов.
Що начальство iзрекало,
Те і вiн услід молов.
Не морочилась ніколи,
Твердолоба голова,
Українські чи російськi
Ті начальницькі слова.
Буде три державні мови
Чи чотири, чи одна, -
Ні тiєi, нi цiєї
Вiн не знатиме й не зна.
І його не мучить совість,
І - сумління не гризе...
Тож послухайте терпляче,
Ще чого він наверзе.
- Мы от наших оппонентов
Разных слушаем речей,
А живут они поддержкой
Иностранных богачей.
Потому они им служат,
Что живут за ихний счет! -
Зачекаймо ще хвилинку,
Доки вiн затулить рот.
Зачекаймо й запитаймо:
- А тепер повiдай нам,
За який і чий рахунок
Ти живеш на світi сам?
Ти продуктiв добру купу
Умегенюеш щодня.
Що ж у тебе - є корова,
Власні кури чи свиня?
Може, ти свиню зарізав
І насмажив ковбаси?
Може, з власного городу
Ти картопельку їси?
У народу від нестатків
Уривається терпець,
А у тебе на загривку
Ледь зійшовся комірець.
Ти Росію сильно любиш?
Безперечно, це не грiх,
Але хто ж тебе тримає,
Не пускає до своїх?
Залиши нам Україну,
Не тягни до росiян,
Можеш пупа надірвати,
Це ж тобi не чемодан.

Кухлик
Дід приїхав із села,
Ходить по столиці.
Має гроші – не мина
Жодної крамниці.
Попросив він: - Покажіть
Кухлик той, що з краю.
Продавщиця: - Што? Чєво?
Я не панімаю.
- Кухлик, люба, покажіть,
Той, що збоку смужка.
- Да какой же кулік здєсь,
Єслі ето кружка!
Дід у руки кухлик взяв
І насупив брови:
- В Україні живете
Й не знаєте мови…
Продавщиця теж була
Гостра та бідова.
- У мєня єсть свій язик,
Ні к чєму мне мова.
І сказав їй мудрий дід:
- Цим пишатися не слід,
Бо така сама біда
В моєї корови:
Має, бідна, язика
– І не знає мови!

РОЗТИРАННЯ
Приплентався до лікаря
Товстенний дядило.
- Десь, - говорить, - простудився,
Сильно прикрутило.
Отут мені, в кінці спини,
То смика, то штрика.
Лікар каже:
- Це не страшно,
Біда невелика.
І у мене від простуди
Теж таке буває.
Мені жінка хворе місце
Спиртом розтирає.
- Спирт поможе, - зрадів хворий, -
То штука відома!
А коли супругу вашу
Застать можна дома?

Три листи ВІД КУМА З ГОРОДА СУХУМА
Перший... Другий... Третій
Прийми привіт, кумасенько,
Від рідного кума
Із кавказького курорту
Поблизі Сухума!
Був я вчора в питомнику,
Здєшнім зоопарку.
Там із мене мєстний майстер
Цокнув фотокартку.
Те, що в мене за плечима -
То не просто сітка,
А велика загорожа -
Шимпанзяча клітка.
Я на фоті получився
Разом з шимпанзою.
Не наплутай: я спереді,
Шимпанза - за мною.
Підкралося, кляте стерво,
Й надурняк знялося,
А мені платити гроші
За обох прийшлося.
Знялось воно та й змилося.
Що із нього взяти?
Воно ж босе й зовсім голе,
Живе без зарплати.
Я відрізав би цю мавпу,
Так ні в якім разі
Ніхто ж мені не повірить,
Що був на Кавказі.
На цих строках прощай, кума,
Та бувай щаслива!
Жінці фото не показуй,
Бо вона ревнива.
Лети, лети, мій листок,
Із Кавказу на восток.
Остаюсь навіки кум,
З уваженієм -
НАУМ.

В казарму входить генерал, а там нема нікого,
Лише солдатик молодий мете в кутку підлогу.
Оглянув ліжка генерал — порядок ідеальний.
— Ви хто? — солдатика пита.
— А хто ж іще? Днювальний. —
Нахмурив брови генерал: — Ви ніби впали з неба.
Невже, скажіть, не вчили вас, як діяти вам треба?
Давайте віник. Уявіть, що відбулося чудо:
Не я, а ви тут генерал, а я днювальним буду. —
І ось нагнувся генерал, немов мете підлогу,
А наш солдатик молодий крокує від порогу.
Розправив плечі генерал, приклав до шапки руку…
Солдатик браво козирнув та й відчубучив штуку.
Він генералові не дав розкрити навіть рота:
— Не треба рапорта, метіть. Робота єсть робота.

У суді про аліменти справу розбирають.
— Скільки з жінкою жили ви? — Панаса питають.
Той стоїть у гордій позі, крутить головою
І запитує нахабно:
— З чийою? З мойою? —
Молодий суддя скривився і насупив брови:
— Не з "мойою", а з "моєю". Не калічте мови. —
Тут Панас підбіг до столу, глянув на два боки
І шепнув судді тихенько:
— З вашою — два роки.

Миє жінка у квартирі ввечері підлоги.
Раптом сунеться Тимоха, ледве тягне ноги.
Жінка в сльози: — Знов напився? Де тинявся досі? —
Та ганчіркою по лобі, по губах, по носі!
Б'є, лупцює випивоху й примовля сердито:
— Будеш пити? Будеш пити?! Будеш, будеш пити?! —
А Тимоха сів та й каже: — Що ти все питаєш?
"Будеш пити, будеш пити…" Наливай, як маєш!

Проводжав додому
— Значить, друже, ти нарешті
Знайшов собі пару?
Вчора з тумбою якоюсь
Брів по тротуару.
Нащо таке опудало
Тобі, молодому?
— То я з клубу твою жінку
Проводжав додому.

Веселенька історія. В одному домі зібралися гості. У господарів — молодої пари була п'ятирічна дівчинка. Мати їй каже: — Розкажи нам, Віронько, що-небудь веселеньке. Дівчинка вийшла в іншу кімнату, через деякий час повернулася й каже: — Я вагітна. Усі гості шоковані, а дівчинка пояснює: — Учора няня говорить татусеві: "Я вагітна", а татусь сказав: "Веселенька історія".

Милий, скажи мені перед сном щось приємне, сердечне… — Що саме сказати? — Ну, наприклад: "Кохання моє найсолодше!" — Кохання моє найсолодше. — Скажи ще: "Найдорожчий мій скарбе!" — Найдорожчий мій скарбе! — А тепер придумай щось сам! — На добраніч, люба.

Однокашник— Хто там, синку, в двері стукав? — Та якийсь дідок, Зовсім лисий, у куфайці, у руках ціпок. Він говорить, що приїхав із села до нас, Що колись ходив з тобою у четвертий клас. — Йди скажи: немає татка. То якесь брехло. У четвертім нашім класі лисих не було.