українські гуморески Павла Глазового.

Морж Гумореска Павла Глазового
Кум в газетах начитався про „моржів”
І скупатись в ополонці захотів:
– Загартуюся на холоді, як слід –
Буду жити та скакати до ста літ.
– Я боюся простудитися, – кажу.
Кум говорить: – А я приклад покажу.
Отже вранці, взявши кирки і ломи,
Ополонку пробивати вийшли ми.
Дуже дружно працювали, як завжди.
За годину докопались до води.
Кум швиденько роздягнувся: – Ну, дивись!
Розігнався, посковзнувся, в воду – блись!
Плечі в нору, ноги вгору – тільки ляп!
Я до нього та за ноги зразу – хап!
Тяг за ноги, тяг за руки, тяг за чуб...
Витяг кума, а він синій, наче пуп.
Посадив його, питаю: – Як вода?
– Тепла, – каже й зуб на зуб не попада.
Кум посидів півхвилини на льоду.
– Ну, – говорить, – ти купайсь, а я піду.
Ти за плечі мене трохи потруси,
Бо до льоду приморозило труси...
Я узяв його за голову та смик!
– Ти сказився, ненормальний?! – кум у крик.
Він схопився, закрутився і присів,
Бо від льоду відірвався без трусів.
Бачу, кум мій закацуб, що аж опух.
Я узяв його, закутав у кожух
Та й поніс отак додому, як дитя,
Що не вміє ще й ходити до пуття.
Жінка плаче, діти плачуть... От біда!
Кум з кожуха, наче лялька, вигляда.
– Не ридай, – втішає жінку, – все як слід...
Проживу тепер на світі до ста літ.
Не давай мені ні хліба, ні коржа.
Поклади скоріш на піч свого „моржа”
І пали солому й дрова день і ніч.
Для „моржа” найперше діло – тепла піч!

Ще один Рома
Із далекої мандрівки повернувся Рома,
в передпокої зустріла Рому жінка Тома.
--- Ой нарешті повернувся, враз защебетала,
я без тебе мій коханий день і ніч страждала,
за тобою мій єдиний виплакала очі,
у розлуці дні як роки, особливо ночі.
Помогла йому роздітись, повела на кухню,
ароматної слив"янки налила пів кухля,
все докладно розпитала про поїздку дальню,
повечеряв Рома смачно, та й пішов у спальню.
Враз у нього піднялася вихором чуприна:
під торшером зовсім голий маячить мужчина,
не високий, худорлявий, довгий ніс горбочком,
грішне тіло ледь прикрите з фікуса листочком.
Рома пальцями пригладив звихрену чуприну,
--- а це що за одорадло? Питає дружину.
А це статуя Адама, дістала по блату,
через кума в магазині антикваріату,
розказує Тома Ромі ніжним голосочком,
він дешевий бо з дефектом он там під листочком.
Спавді статуя Адама, як тут не впізнати,
я стомився, каже Рома, і лягаю спати.
А вночі пішов на кухню, націдив слив"янки,
пару кислих огірочків вилов із банки,
та й в куточок до "Адама", дав у руки склянку,
--- на, шепоче, підкрепися, бо помреш до ранку.
Да діла наші житєйські справді дивовижні,
це ж і я отак простояв на минулім тиждні.
Ти ще легко відкрутився, вважай пощастило,
моя он тобі листочка тільки причепила,
а мені, бодай не знати кляту молодицю,
присобачила на плечі з книгами полицю.
Три доби отак простояв, шия аж набрякла,
це отак я натурально зображав Геракла,
і ніхто, ти уявляєш, ні одна свинота
і води не подала. промочити рота.

Їде жінка на курорт
Вранці жінка на курорт виїжджати мала,
В безрозмірний чемодан речі укладала.
Три кофтиночки нові, гарні чоботята,
Модну кофточку і плащ, білі штаненята.
Пильним оком чоловік "зміряв" чемоданчик,
—Значить має на меті завести романчик.
—Бач, радіє, що сама, що без мене їде,
—Ні голубко постривай, діло так не піде.
Серед ночі він устав, взявся до роботи,
Чемоданчик спорожнив, вклав дешеві боти,
Сіре платячко старе, панталони, майку,
Пару штопаних панчох і руду куфвайку.
На світанку у вагон підсадив дружину
—Їдь до моря, погуляй, а я тут спочину.
Через тиждень він листа жінці посилає
—Скучно, пише, в світі жить, як тебе немає,
Як ти рибонько моя там відпочиваєш,
Де проводиш вечори, чи в кіно буваєш?
А дружинонька йому шле листа додому
—Не ходжу я у кіно, бо немає в чому,
У палаті цілий день "кисну" від нудоти,
А як вечір наряджусь у куфайку й боти,
Тай блукаю у кущах отаким манером,
Признаюся не сама, з міліціонером.
А щоб ти не хвилювавсь, поділюсь секретом,
Нам не страшно у кущах, бо він з пістолетом.

ПЕСНЯ УКРАИНСКИХ ШАХТЕРОВ
Мы поихалы в Карпаты
Ухолька копаты
А вин такий твирдынкий
В рот иго ибаты